Дзвони Чорнобиля

Мирний атом: загроза чи нова можливість для людства?
Інтерв'ю з професором ядерної фізики Олегом Трояном

26 квітня виповнюється 18 років з дня чорнобильської катастрофи. Її масштаби вразили світ. Правда про аварію на Чорнобильській атомній станції на перших порах була дуже дозованою. Керівництво Радянського Союзу приховувало її від міжнародної спільноти. Але завдяки таким мужнім вченим, як канадський професор Олег Троян з Торонтського університету, громадськість країни Кленового Листя отримала вичерпну інформацію про події в далекому українському Чорнобилі. За це проф. Троян довгий час вважався "нев'їздним" до Радянського Союзу. Недавно цей відомий канадійський вчений разом з дружиною побував на лікуванні в Угорщині. Подружжя Троянів відвідало Товариство української культури. Пан Олег люб'язно погодився відповісти на запитання нашого кореспондента.

- Ви народилися в Україні. Яким пам'ятаєте своє життя перед від'їздом до Канади?
- Мені було всього два з половиною роки, коли батьки вивезли мене з України. На жаль, я своєї історичної батьківщини вже не пам'ятаю. Але вона іноді сниться мені ще з далекої і тривожної пори мого дитинства.
- Проте в своєму дорослому житті Ви, певно, побували в Україні?
- Ні, ще не був. Я довідався від своїх професійних кіл, що мене було включено до списку КГБ через мої громадські виступи з приводу вибуху в Чорнобилі 1986 року. Через це й утримувався від подорожі. А 18 літ тому до мене часто зверталися за коментарями канадійські мас-медії. 26 квітня не встиг я доїхати з роботи додому, як мене одразу покликали до телефону. Він довго не замовкав, адже мене знали як експерта з ядерних реакторів канадійського типу КАНДУ (CANDU). Вони, звичайно, відрізняються від блоків радянської конструкції. Але попри цю відмінність, мене просили дати фахову оцінку подіям того катастрофічного дня. Ми з колегами намагалися тиснути на канадійський уряд, щоб він добивався від радянських властей оприлюднення усієї правди про Чорнобиль. Ми закликали свій уряд зайняти принципову позицію і з іншого питання. Хотіли, аби Совєцький Союз ліпше піклувався жертвами аварії і ділився повною інформацією з міжнародною спільнотою.
- Але ж про це хіба не сурмили в усі сурми радянські газети, що Москва нібито провадить гуманну політику щодо потерпілих?
- Загальновідомо, наприклад, що вцілілі жертви атомних бомбардувань у Хіросімі й Нагасакі жили довше від інших. Чому? Бо уряд турбувався потерпілими, надавав їм спеціальну медичну допомогу і кошти. Я хотів, щоб подібне було зроблене і в Україні. Ми на Заході не знали реальної картини, зокрема про те, яку дозу радіації отримало населення. З іншого боку ми хотіли використати цю інформацію для мирного вжитку цілого світу, аби знати як і собі захищатися на випадок такої аварії. Адже цей вибух в Україні дорівнював кільком ядерним вибухам у Японії.
- Нині, майже через два десятиліття після аварії на ЧАЕС, люди стали більше усвідомлювати причини і масштаби цієї ядерної катастрофи. А в перші роки очевидно все виглядало інакше, Ви згідні?
- Знавці були в курсі того, що сталося. Але влада позбавила радянських громадян можливості довідатися правду. На Заході знають, що на Чорнобильській станції навесні 1986 року відбувалися не узгоджені з фахівцями експерименти. По суті, це було свавіллям керівництва. Не дивно, що на об'єкті саме в той день не знайшлося жодного фізика-ядерника. Інакше він не дозволив би операторам виконувати наказ центру. А коли ситуація вийшла з-під контролю, було вже запізно: стався ядерний вибух.
- Для чого високому начальству знадобилося експериментувати з реактором у 1986 році?
- Радянські енергетики хотіли використати енергію в момент відключення ядерного реактора. Йдеться про дуже маленький відсоток енергії, але оператори дістали вказівку використати і її. Так, центр наказав збільшити потужність одного з блоків, і це був якраз початок катастрофи. Якби на місці проведення цього експерименту опинився чесний і принциповий фізик, від би відмовився це робити. Адже категорично заборонено порушувати правила безпеки при роботі з реактором. А це було навіть більше від порушення. Це був злочин! Коли блок відключили, його не можна запускати знову тієї ж миті. Це - не персональний комп'ютер і не авто. У такі хвилини дуже небезпечно збільшувати потужність реактора через загрозливий природній розклад атомів. Чергова зміна операторів станції очевидно не розумілася добре на цих речах. Натомість персонал намагався якомога ретельніше виконати наказ із центру. От коли вже дійсно почалася біда, їх змусили загасити потужність реактора. Але замість очікуваної зупинки стався колосальний вибух. Що мав чинити головний оператор станції перед цим? Він мав просто спрямувати потік холодної води у блок, і все спокійно прийшло б у норму.
- Чи можна бодай схематично змоделювати цю ситуацію?
- Оператор натиснув кнопку, що приводить у рух стержні абсорбції (від лат. abcorbeo - поглинаю). Їхня функція - поглинання нейтронів. Однак нанесений на стержні графіт чомусь не абсорбував ці нейтрони. Він видавив легку воду, що ловить нейтрони. Тим самим було піднесено реактивність блока. За таких умов стається найстрашніше - ефект бомби. Мої працівники в Канаді зробили з цього обрахунки, тобто детально змоделювали чорнобильську ситуацію. Ми до кінця перейшли весь експеримент і бачили, як збільшувалася потужність реактора на сотні відсотків після того, як була натиснена віртуальна кнопка. Потужність підскочила миттєво - буквально за десяті долі секунди. Сумніву не мали: це була справжня ядерна бомба!..
- Приблизно у скільки разів чорнобильський вибух перевищив потужність бомбардувань у Хіросімі й Нагасакі?
- 26 квітня 1986 року в одному з реакторів ЧАЕС через грубе порушення експлуатаційного режиму вивільнилося повно енергії, піднеслася температура й утворилася пара, що накрила блок. Фахівці стверджують, що то був термічний вибух. Але причиною його все-таки стала ланцюгова реакція на зразок ядерної бомби. Маса парового накриття дорівнювала приблизно 1200 тоннам. Проте не забуваймо, що радіоактивний матеріал складувався на станції місяцями. Тому рівняти силу потужності з радіоактивним виходом ні в якому разі не можна. Бо реактивність вибуху обчислювалась в меґатоннах. А сила розриву залізобетонної оболонки реактора становила лише 1200 тонн.
- Чи намагалася Канада якось допомагати Україні у цій біді?
- Ще в ті роки ми хотіли це зробити, але Москва від цієї допомоги відмовлялася. Канада, отже, безпосередньої помочі не могла надати, а робила це тільки через посередництво ООН та міжнародне атомне аґенство.
- Як можна, на Вашу думку, усунути наслідки чорнобильської техногенної катастрофи?
- Земля є ушкодженою, це правда. Але ґрунт можна очистити, адже радіоактивні елементи затримуються на поверхні землі всього на глибині від одного до двох сантиметрів. Цей шар можна зняти землерийною технікою. А коли такого не робити., то ці елементи потрапляють разом з дощем або талими струмками в ґрунтові води і залишаються там на роки а, може, й на сотні літ. Отруєну ж землю треба ретельно зібрати і закрити її нержавіючим залізом знизу і з усіх боків. Це може бути величезний об'єм ґрунту, можливо, ціла гора. І роботи коштуватимуть дорого, але іншої ради нема.
- Після того як людство зажило такого нещастя, як чорнобильська аварія, невже не існує альтернативи атомній енергії?
- Атомна енергетика мусить розвиватися. Це є реальна пропозиція на брак енергії в цілому світі. Ядерна галузь є найбезпечнішою з усіх економічних виробництв незважаючи на чорнобильський вибух. Наприклад, на канадійських реакторах ми мали, певно, з двадцять таких випадків. Але поза межі станції не вийшло ані трішки радіоактивності. Пам'ятаю, мене просили змоделювати ситуацію, за якої б на АЕС, скажімо, раптом упав сучасний пасажирський літак "Боїнг-747". Ми обчислили таку вірогідність і виявили, що, власне, нічого не станеться, бо умови безпеки експлуатації реактора є на дуже високому рівні. Конструктори "КАНДУ" обчислили всі реальні й можливі небезпеки на наших реакторах й підстрахували станції з інженерного боку.
- А чим відрізняються "КАНДУ" від європейських, зокрема, радянських реакторів?
- Це є канадійський тип реактора, що працює на природному незбагаченому урані. Він вживає тяжку воду для сповільнення нейтронів і для охолодження палива. Натомість радянські реатори працювали як задля виробництва енергії, так і для продукування плутонію, тобто ці АЕС мали подвійний ужиток. Але практика засвідчила, що вони менш продуктивні.
- Ми багато чуємо, що в діаспорі живе чимало українців-вчених гуманітарної сфери і майже нічого не знаємо про інших. Що Ви на це відповісте, пане професоре?
- В Канаді є багато інженерів українського походження. Мене довгий час обирали головою Українського технічного Товариства Канади (УТТК). Щоправда, це було ще 15 років тому. Тепер діє Товариство українських інженерів Канади (ТУІК). І тоді, й зараз у Канаді було і є багато українських спеціалістів у різних ділянках технічної та пов'язаної з цим науковій сфері. Їхній фаховий рівень дуже високий. Ми можемо похвалитися добрими силами.

Підготував Василь Плоскіна