350 років Переяславському договору


18 січня 1654 року Хмельницький скликав раду козацької верхівки, на якій було ухвалено остаточне рішення Переяславської Ради. Тут Б.Хмельницький заявив, що серед чотирьох монархів найкращим є православний цар, після цього Бутурлін (посол царя), Хмельницький та присутня там козацька старшина ввійшли до міської церкви, щоб скріпити це рішення спільною присягою. За прийнятою в Польщі традицією хмельницький сподівався, що присягнуть обидві сторони, як це буває скрізь, де свобода має бути забезпечена - що новий король насамперед складає присягу на закони і права, що буде їх сповняти, а тоді народ складає йому присягу, що буде його слухати й шанувати. Але Бутурлін відмовився присягати від імені нового монарха, кажучи, що на відміну від польського короля цар є самодержавцем, і не присягає своїм підданим. Роздратований відмовою Бутурліна, Хмельницький гордо вийшов із церкви, погрозивши взагалі скасувати угоду. Нарешті, побоюючись втратити підтримку царя через, здавалося б, простісіньку формальність, Хмельницький погодився дати клятву на вірність цареві. Незабаром після того по 117 містах України було розіслано царських урядників, перед якими 127 тис. люду заприсягли на вірність цареві Олексію Михайловичу та його наступникам. Сповнений драматизму інцидент у переяславській церкві висвітлив відмінність політичних цінностей і традицій, з якими обидві сторони підійшли до укладення угоди. Договір 1654 року кваліфіковано як договір "вічний", проте правна сила його була дійсною лише на час гетьманування Б.Хмельницького. За наступників Б.Хмельницького на гетьманському уряді кожного разу при обранні нового гетьмана складано новий договір між новообраним гетьманом, що персоніфікував Українську державу - Військо Запорозьке, та московським царем. Новий договір звичайно мав дві частини: а) основний договір - "статті Б.Хмельницького 1654", та б) "нові" статті, додаткові, які запропонував московський цар і стверджував гетьман з Військом Запорозьким, або ж, навпаки, пропонував гетьман і стверджував цар. Коли складався договір 1654 р. Україна була фактично і юридично цілком самостійна держава. Україна не визнавала над собою іншої влади, крім влади свого гетьмана, і як вільну, незалежну державу Україну трактував і московський цар. Отже, складаючи договір з Москвою як незалежна держава, Україна ставила свої умови, що їх друга сторона в договорі - Москва - прийняла остаточним документом, яким були зафіксовані пропозиції Війська Запорозького як сторони в договорі. Є проект договору з 23-ма статтями, підписаний Б.Хмельницьким і датований 17 лютого 1654 р.


1. Підтвердження прав і вольностей Війська Запорозького.
2. Війська козацького має бути 60000.
3. і 17. Підтвердження прав і вольностей української шляхти.
4. Данину цареві збирати будуть місцеві урядники.
5. Гетьманській булаві надається Чигиринське староство.
6. Іетьмана вибирає з-поміж себе Військо Запорозьке і повідомляє про те царя.
7. Непорушність маєтків козацьких вдів і дітей.
8-12. і 21. Встановлення платні Війську Запорозькому.
13. Непорушність прав, наданих духовним і мирянам від князів і королів.
14. Право безпосередніх міжнародних зносин. Україна може вільно нав'язувати дипломатичні стосунки, її обов'язком є тільки повідомляти царя про те, що чужі посли пропонують на шкоду царя.
Цю статтю цар змінив та обмежив так, що можна приймати і відпускати послів, але докладно і скоро писати про те до царя. Коли посли прибудуть з пропозиціями проти царя, - їх затримувати і не відпускати без царського указу. Не можна зноситися без царського указу з турецьким султаном і польським королем.
15. і 16. Виплата цареві данини в формі трибуту за протекцію.
18. Затвердження маєтків київського митрополита.
19. і 20. Вислання царського війська під Смоленськ та утримання військової залоги на кордонах України.
20. Способи оборони України.
21. Утримання фортеці Кодак і залоги в ній.

Оригіналу цього документа досі не знайдено і не опубліковано. Оригінальні документи затратились дуже швидко, бо 1709 року цар Петро І наказав відшукати оригінал статей Хмельницького, і їх тоді не знайдено. Факт, що недовго договір зберігався в первісній формі, вже найближча його редакція була сфальсифікована. Особливо Москва фальсифікувала тоді, коли підписувались так звані "нові статті". Через це пізніше виникли конфлікти між росіянами та українцями, стали предметом частих суперечок істориків. Російський археограф Петро Шафранов доводить, що навіть копії сфальсифіковані царськими переписувачами. На думку російського історика Василя Сергеєєвича (1910 р.) угода являла собою персональну унію між Москвою та Україною, за якою обидві сторони мали спільного монарха, зберігаючи кожна свій окремий уряд. Інший фахівець із російського права Микола Дьяконов (1919 р.) доводив, що українці погодились на "особисте підкорення", на поглинання їх земель Московським царством. Такі історики як росіянин Венедикт М'якоті та українець Михайло Грушевський вважали, що Переяславська Угорда була формою васальної залежності, за якої сильніша сторона (цар) погоджувалась захищати слабшу (українців), не втручаючись в її внутрішні справи. Український історик В'ячеслав Липинський - пропонує думку, що угода 1654 р. Була не чим іншим, як лише тимчасовим військовим союзом між Московією та Україною. Останнє тлумачення Переяславської угоди припадає на так зв. святкування "возз'єднання українського-російського народу". За офіційною радянською теорією, велич Хмельницького полягає в його розумінні, що "українців може спасти тільки єдність з російським народом". Ця наскрізь фальшива партійна інтерпретація угоди лишалась обов'язковою для всіх радянських вчених. Однак вищі українські стани з деяким недовір'ям і тривогою зустрічали перехід у московське підданство. Київський митрополит і духівництво відмовилось присягти на вірність новому московському покровителеві. Це зробили деякі полковники, між ними полковник Богун, який став прикладом для українців у боротьбі за повну незалежність.
(Далі буде)

Ярослава Хортяні