|
Євген СВЕРСТЮК
ЛИСТ У МИНУЛЕ
 Історична хвиля винесла нас на висоту, де видно небо.
Досі ми ходили похиленими і вдивлялися в землю, геть спустошену тією лихою
іскрою, що поле спалить і сама щезне.
Ласі люди проте знаходили на тому полі те, що можна обміняти на гроші. Там був
їх скарб і їхні серця. Банкноти маленькі, а клопоти великі: де їх заховати від
бідних і голодних...
Ті люди безконтрольно і безкарно правили нами 13 років. Як ми це допустили? Це
питання діймає нас, дійматиме нащадків...
Але на кінець вони залишили для нащадків свою фотографію, схожу на ілюстрацію до
"Ревізора": заїжджий Путін сидить в кріслі, а в доземному поклоні зігнуті перед
ним Кучма, Янукович і Медведчук. Якби не фотографія, ніхто б не повірив у ту
правду про рабів, що заганяли Україну в рабство.
Але налетіла висока хвиля і геть змила картинку, яка героям фотографії здавалася
довічною. Змила і відкинула в небуття.
Тепер варто було б виставити в ряд мудрування, чи це була революція, чи
помаранчовий "путч", чи "помаранчові пацюки", чи заколот.
Це не була революція, яка перевертає все з ніг на голову (ту октябрську, яку
святкували 80 років під посиленою охороною, спершу називали "переворотом"). Це
не була революція, яка "трощить, ламає, з землі вириває" - і топить в крові.
Ні, це було щось більше - то було повстання духу і відродження національного
духу. I повернення назад немає, бо вся молода Україна вийшла з рабства і
заспівала:
СВОБОДУ НЕ СПИНИТИ!
Босам і їх слугам, відкинутим у минуле, ще сниться, що то тимчасовий путч, що
все повернеться назад і їх запросять за стіл, і головувати знов буде жовтий
князь і "батько всякої лжі"...
Вони ж так переконали себе, що нової гайдамаччини не буде, що після 1933 Україна
"змінила свій генетичний код", що за роки "державотворення" молодь повтікала за
кордон, а решта оплутана сітями нового рабства, і поневолений розум питиме з
їхніх телеканалів...
Аж тут між 1-м і 2-м туром виборів сталося таке, що Кучма поїхав доповідати
Путіну: це вже не та Україна! А засватаний на Кучму №3 герой анекдотів і досі
певен, що мова політики - це мова безсоромної брехні... I його теж можна
зрозуміти: він такий самий, як був завжди...
Що ж сталося наприкінці 2004 року, коли на тому самому політичному кону усі
грізні і облудні жести стали смішними?
Ми знаємо, що сталося щось велике, більше за революцію.
Ми відчуваємо, що Майдан за пару тижнів змінив людей. Але поки що розуміємо, що
були свідками якоїсь осяйної, засвіченої на цілий світ межі між минулим, яке
природною смертю вмирало на наших очах, і майбутнім, для якого серця людей стали
відкритими...
Феномен появи мільйонів людей на майданах України був чимось явним, але за ним
стояло таємне.
Глухуваті і підсліпуваті поводирі сліпих казали, що це був натовп, вулиця. Що
навіть гірше за козлів, котрі будуть поставлені по ліву сторону...
Але то був народ об'єднаний духом любови і солідарности. Народ, якого вони
ніколи не брали до уваги, хіба що як об'єкт маніпуляцій і використання.
Здається єдиний раз той народ відчув теплий вітер висот. Три роки тому, коли
Папа Римський Іван Павло II заговорив до нього українською мовою і сказав про
нього такі проникливі слова-нагадування, яких ніколи не казали сліпі поводирі і
яких жовта преса не уміла навіть повтори. Слова бо були автентичні - поза
політикою і дипломатією. Чому вони не були почуті і підхоплені? Чому вони
застигли в публікаціях і покрилися пилюкою новин? Може, вони запали в фунт для
визрівання?
В атмосфері часу залишилося тільки здивування і зачарування. І ось в листопаді
2004 цей народ засвітився таким духом свободи і любови, що можна було б йому
протиставити всю піраміду влади і назвати ту піраміду - "натовп" і "бидло". I
вітати сміхом тих, хто втікає з тієї піраміди на Майдан, схожий на віче.
Погашені люди гадають, що все мине і все стане на старі місця. I тут варто
нагадати, що час світиться особистостями. Чи хтось бачив з біло-синьою стрічкою
особистість, яка світиться?
Але коли вам важко розгледіти особистість під помаранчовою стрічкою, то на ту
сліпоту нема ради і нема ліку... Давно помічено: ті, що говорять неправду і
замишляють зло, вони позірно активні, але у них вже нема духу життя. Слова лжі
сіють облуду. Вони мертві, хоча ще здатні хапати живих. З гарячковістю вони
поспішають засвітитися на телеканалах і видихнути останній чад. Біда тільки, що
багатьох отруїли, і вони вже готові втягувати той чад, поки зникнуть безслідно.
Цей лист у минуле я пишу і живим, і тим мертвим, що вже в минулому, бо дорога
лжі і лукавства закінчилася. Хай це буде пам'ятником усім нашим листам до німої
гори і чорної діри, яка роками мовчала на всі наші запитання і апеляції...
З висоти історичної хвилі вітаю вас, засвічених проясненням любови, готових з
гідністю і вірою працювати для відродження України і відродження людини в людині. |
|
