Ім'я Андрія Чебикіна в Україні доволі знане - якщо не популярне. Й справедливо, бо в натурі митця поєдналися рідкісно: щедрий ліричний талант, великі організаційні здібності і безпосередня відверта вдача.
Минулого 2005 року, на грудневого Андрія у Львівському палаці мистецтв не було де голці впасти, бо тут, як писала <Львівська газета>, зібралася майже вся художня та навко-лохудожня <сметанка>, щоби привітати на вернісажі трьох Андріїв - Президента Академії мистецтв, ректора Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури Андрія Чебикіна, ректора Львівської Національної академії мистецтв Андрія Бокотея і репрезентанта українського мистецтва у Гданську Андрія Ментуха. На день свого патрона три Андрії відкрили у Львівському палаці мистецтв масштабну виставку. Було що оглядати, чим милуватися, від чого радіти душею, було, як на святі: <святошно - з квітами, щедрими епітетами вітань і усміхами численних друзів-побратимів по мистецькій праці>.
Графічне мистецтво Андрія Чебикіна є невід'ємною часткою української мистецької культури протягом останніх тридцяти з лишком років. Еволюція й щасливі злети творчості митця - закономірний акт динамізму властивих йому стильових рухів, напрямів, що яскраво і неодмінно віддзеркалюються у творчості талановитої людини, як нині модно говорити, креатора. Складні пошуки стилю, власного виражального лексикону, потрібної інтонації, форми самопосвяти у креативні піднесення знаходять вираз у сучасній графіці, що рясніє суцвіттям неповторних імен; вони є нероздільні з мистецькою практикою, є суттю бентежної творчої душі знаного далеко поза межами України художника. Різні графічні техніки, в яких він демонструє свої неординарні здібності, талант - офортні естампи, літографія, мішана комбінаторика, монотипія, малюнок пером і пензлем, тушшю, олівцем, акварель, - дають уявлення, як легко, з якою майстерністю, як сміливо Андрій Чебикін володіє кожною з них, переконуючи глядача несподіваними образними рішеннями, художньою ваговитістю творів.
Андрій Чебикін - неординарно світла творча постать. Його мистецтво близьке і зрозуміле кожному, бо воно спроектоване в координатах моральності, людяності, несе проміння добра і чистих почуттів. Воно ось уже понад тридцять років у своїх нових якостях, неодмінних цнотах, у формально пластичних якостях, у глибині передчутої й знайденої образності не перестає хвилювати шанувальників такого стилю творчості.
Життя митця невід'ємне від його творчості, а творчість є відкритою оболонкою пережитого і прожитого. Чи не є творчість для кожного митця першопричиною того, що було, і що є, і настане потім - що залишиться по нім у джерелах пам'яті?

Кожен з величезного загону першокласних українських художників, які мають визнання чи виборюють його в умовах нинішнього вселенського мистецького ринку, посідає своє власне місце в мультистильових потоках мистецького конкретного Часу. І для кожного він наповнений спрагою відкриття. Андрій Чебикін тут не є винятком, але винятковою є ситуація, в якій конкретний Час диференційований посутньо не для когось іншого, а лишень для Чебикіна - творця, активного громадського діяча, художника і лідера, що покликаний вирішувати державні справи. Але водночас Чебикін-творець, власне, невіддільний від Чебикіна-педагога, винятково обдарованого інтуїцією вчителя. Бо створена ним в академії майстерня вільної графіки, - через студії в ній пройшла з добра сотня вихованців, - є, власне, тим продуктом, який зцілює мистецтвом тих, хто спраглий спізнати таїну творення мистецького образу. Чебикін ось такий: ще в молоді роки написав книгу <Мистецтво офорта> для студентів, - з легкої руки майстра офорт перетворився на улюблений для покоління студентів вид естампу, - а далі вийшов з молодими, здібними, жадібними до знань адораторами на простори вільної графіки. Тобто весь він - у виясненні суті модерного.
Для багатьох Чебикін - загадка: стільки енергії, запалу, ініціативності. Для мене загадка не в тому, де він і коли ту вільну годину бере - а я сам знаю, як це важко, - аби сісти за офортний верстат, або, захопившись орієнтальною каліграфією, взяти китайську туш і пензель, або <накинутися> на акварель?.. Де, зрештою, знаходить час для реалізації огро-му фантазій? - ось про що я думаю. Для творчого малювання потрібен вільний час, свого роду абсолютна свобода, степове привілля, а де їх узяти? І такий <навіжений> стиль місяцями, роками... Не для медитацій про свободу творчості чи елітарність професії. Динамічний стиль життя і внутрішня зібраність, дисципліна в способі <математичного обліку часу>, концентрація творчої уяви і, врешті, самореалізація, катарсис, - у цьому суть життєвої манери і творчого налаштування Чебикіна. Учням його випадає щаслива нагода набиратися фахових знань, визначення свого індивідуального через критерій <математичного обліку часу>. Це одне з правил дидактики вчителя, іншими словами, як колись було сказано: пізнай самого себе - звичайно, з додатком: через глибини академічного фаху.
А правило друге: творча індивідуальність - це є шлях до свободи. Делікатність цієї сентенції Чебикін роками випробовував на практиці - художній і педагогічній.

Андрій Чебикін освоює, здавалось би, знані, обжилі простори графіки, її пластично-образні обшири (і його учні, колишні студенти, сьогодні провідні художники, впевнено завойовують ці обшири!), веде пульсуючу мистецьку думку до дальших незнаних обріїв і робить це переконливо, аргументовано, з властивою для його натури легкістю, що визнає характери цілісні, темпераментні, неординарні - характери, що шукають завжди відповідь на запитання й ставлять на перший план оте вольове, кожному митцеві властиве <мушу так зробити...>. Від <мушу> до <хочу> - відстань народження мистецького образу. Хочу - це задані параметри неспокою бунтівливої душі... Оце <хочу> - через усі часові пояси, стилі, епохи, просторові мистецькі уподобання. На зорі XX століття нарбутівське, чи Ковжуна, чи Бутовича <хочу> згодом, через десятиліття знайшло відгук у Чебикіновій мелодії лінії, невгамовно вимогливій до себе душі. Чебикін з молодих років мав мету і знав, за що береться! Чебикін розумів, що має творити, хоч, ясна річ, не знав ціни отому <що>, переходячи через щаблі питань <як творити?>. Але достеменно знав, у кого має вчитися, з ким перейти <той> берег вербальності у пошуках того самого істинного (у прочитанні глядача).
Сходимося з Чебикіним у розумінні істинного, виношеного у потаєминах осяяної творінням душі, в його образному тлумаченні сутності Ікара - вічного романтика з неминучістю його падіння. Сотні-сотні образних потаємин хвилюють душу митця Чеби-кіна, але на самому окрайчику її живе піднесене ідентифікаційне поняття Ікара, який приречений заради людства звершити свою жертву. Ікар Чебикіна схожий на Матіссово-го Ікара, хоча народжений майже через півстоліття, - в обох відчувається готовність спізнати розкіш звідання незвіданого... навіть ціною власного життя.
До заслуг Чебикіна відносимо його пріоритети в царині офорта, попри те, що видатними майстрами офорта до нього були М. Дерегус, О. Данченко. Мудрий, далекоглядний народний художник України Георгій Якутович вважав, що Чебикін підніс мистецтво офорта до рангу української академічної школи, його, Чебикіна, школи.
У творчості майстра є багато вдалих, художньо довершених серій, циклів, композицій.
До <свого Ікара> Чебикін повертається знову і знову, бо його хвилює ідея подвигу, здатності людини дошукуватися найглибших таємниць природи.

Чебикін - віртуоз-гравер і досконалий рисувальник. Він творить мистецтво бездоганної лінії, він - маестро вогнистого контуру, де ми відчуваємо пульсуючі феєрверки темпераменту. У численних зображеннях жіночої моделі лінія Чебикіна пружна і ніжна, лагідна і нестримна... Звідси його <вогнистий стиль> - домінанта розкутості. Його лінія - вершинність смаку, що виявляє при-цільність жесту, миттєвий дотик пензля чи пера до паперу і, врешті, красу руху. В його героїнях - у їх погляді, мовчанні, в їх беззахисній ніжності, природній розкутості, в тій голизні бездоганно довершеного жіночого тіла - проступає відчуття причетності (авторської і глядацько'Г) до сприймання й утвердження Краси.
Малюнок є часткою ясної, опроміненої добром душі митця. Його графіка чарівна і елегантна. Вона - інтелігентна.
Андрій Чебикін репрезентує вершинні досягнення сучасної української графіки. Складні динамічні порухи мистецької думки, пошуки форми, стилю властиві художнику, шанованому далеко поза межами України.
Шукаю аналогії в мистецтві - адже паралелі і протистояння становлять суть розвитку мистецтва. Віртуоз Олег Криса, Юрій Мазур-кевич, Богодар Которович, неповторні божественної прозорості голоси Бориса Гмирі, Анатолія Солов'яненка, Михайла Гришка, Марії Литвиненко-Вольгемут, Ірини Маланюк, Соломії Крушельницької, неповторні Мар'ян Крушельницький, Гнат Юра... І до цього ряду позначених Божою милістю, на моє переконання, належить ім'я віртуоза-неоромантика з доброю усмішкою - Андрія Чебикіна.
Чебикін - людина щедрої, відкритої, прозорої душі.
Портрети Чебикіна - неосяжність візуального, немовби <п'ятий елемент>, чуття... З-поміж них - і той, 1977 року, зрізаний по груди з рішучим поворотом голови й очима, в яких читається дорога... творча дорога... Це і є його мета. У сюїті майстра - бездоганно вивершений образ Георгія Якутовича - як данина пам'яті про Художника і Вчителя, - який дає адекватне уявлення про творця-інтелектуаліста.
Окрема сторінка творчості Чебикіна - імпровізації на ниві графічної мініатюри, що мають віртуальну спрямованість.
Зробимо паузу - і повернемось до громадської діяльності митця.

Чебикіна-художника на всіх етапах його креативного життя вирізняла суспільна заангажованість, державна мудрість і чоловіча зрілість.
Пригадую, що в середині 80-х років попереднього століття Чебикін очолював столичну мистецьку організацію. То були незабутні роки заповзятих діянь, ініціатив, спроб вийти з лещат соцреалізму і всі, хто був у команді Чебикіна, працювали щиро, чесно, відверто, з мрією про престижний злет українського мистецтва. Нам усім, хто брав участь у тодішньому мистецькому процесі і хто жив активним наповнено-відповідальним життям у Спілці художників України (і донині це так! - знаю за починаннями, вболіваннями, турботами нинішнього голови талановитого скульптора Володимира Чепелика) з намірами творити Добро, пам'ятні часи кардинальних зрушень у мистецтві. Ініціатором мистецького оновлення, організатором сміливих творчих нововведень був Андрій Чебикін з однодумцями.
Пам'ятаю: Андрій Чебикін був одним з організаторів, фактично натхненником нині вже історичної, а тоді такої свіжої за новизною мистецького мислення молодіжної республіканської виставки 1987 р., що стала новаторською з точки зору проголошених на ній мистецьких гасел, - то був крок до мульти-стильового регіонального оновлення мистецької форми, аби вона стала свіжою, наче ранішнє молоко. Це був відкритий демарш проти узаконених десятиліттями стандартів тоталітарної культури, перша відкрита акція, скерована на консолідацію з мистецькими стильовими потоками Європи XX століття.
Чебикін був молодим, енергійним, готовим до рішучих дій, як усі, хто стояв поруч, уся президія київської спілчанської організації і більшість членів її правління. Тоді вперше зазвучали на вустах, піснею продзвеніли імена молодих емансипаторів окци-дентального мистецтва: А. Савадова, О. Голо-сія, М. Бабака, О. Реунова, М. Жука, Б. Буряка, Р. Романишина, В. Ярича, 3. Мічки, О. Ройтбурда, В. Кабаченка, О. Стовбура, С. Савченка, О. Гнилицького, П. Макова.
Мені імпонує щира, товариська, непідкупно відкрита прив'язаність Чебикіна до друзів, колег, побратимів по духу. Які глибокі взаємини єднали його з Георгієм Якутовичем! Як цнотливо дорожить він пам'яттю про старшого колегу, талановитого графіка! Які теплі почуття виявляє до покійного нині талановитого скульптора Еммануїла Миська, згадуючи свої зустрічі з ним, спільні мистецькі проблеми, що зближували їх, так само як і намагання осучаснити мистецьку вищу освіту. І така сама близькість, обов'язковість у прагненні зберегти унікальні традиції закарпатської малярської школи спонукали його разом з ужгородським педагогом Іваном Небесником створити Ужгородський художній інститут.

Органічно поєдналися в особі Андрія Чебикіна творчі й організаторські здібності. Відбувалося це не спонтанно, а в процесі тривалого виховання, багаторічної самодисципліни і самовдосконалення. Багато ділянок життєвої енергетики Чебикіна заслуговують на окрему розмову. Власне кажучи, він усюди й скрізь - душа мистецького середовища, зокрема під час Немирівських пленерів (уже з десятирічною традицією), організатор контактів з мистецькими вузами Китаю. Викладачі Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури - бажані гості в Китаї, і це теж дзеркальце біографії талановитого ректора.
Чебикін-творець і Чебикін-педагог - поняття однорідні, бо Чебикін-художник створив мистецьку школу в майстерні вільної графіки. Десятки його учнів сьогодні стали провідними митцями, їх імена прикрашають сучасний мистецький процес, є знаними і шанованими. Для них професор Андрій Чебикін є Вчителем, йому вірять, з ним підтримують зв'язки. Сьогодні можна сміливо говорити про унікальність педагогічної системи Чебикіна, в основі якої лежить толерантне ставлення до студентів, розуміння характеру кожного студента - майбутнього художника. Тактовність, делікатність, толерантність, виваженість, довіра до авторського індивідуального і вимога професійного вдосконалення є складовими педагогічної системи Чебикіна.
Андрій Чебикін у квітневі дні 2006 року утвердив своє життєве призначення. До професії Митця йшов змалку. До неї готували його батьки, вдумливі педагоги. Вони навчили його бути чесним і справедливим.
Вірю, що зоря Чебикіна довго променітиме зігріваючим світлом над мистецькою Україною. Попереду в нього - творчість велика і щедра. Адже так було завжди, впродовж десятиріч, на усьому мистецькому шляху майстра.