ЄВГЕН МАЛАНЮК – ПОЕТ УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕЇ
(До 110-річчя від дня народження)

Мій ярий крик, мій біль тужавий,
Випалюючи ржу і гріх,
Ввійде у складники держави,
Як криця й камінь слів моїх.

Євген Маланюк – видатний український поет, письменник, перекладач, культуролог та історіософ. Протягом довгого й складного життя він ніколи не зрадив собі, не зрікся свого добровільного вибору, того хресного шляху, якому була віддана його полум’яна, розіп’ята “на хресті слова”, душа. Вся творчість поета була присвячена рідній Україні, яку він оспівував як “Елладу степову” та “Мадонну Диких Піль”. А основна ідея його історіософських праць – ідея утвердження української державності. При цьому він розвинув філософську теорію “мазепинства”, центральне місце в якій займає пророча візія майбутнього провідника України, який має поєднати державний досвід Мазепи, патріотизм та дипломатичний хист Пилипа Орлика, цільність світогляду Тараса Шевченка.
Народився Євген Маланюк 2 лютого1897 року на хуторі поблизу Архонгороду на Херсонщині (тепер селище Новоархангельське Кіровоградської області) у родині українського активіста-просвітянина. У 1906 році вступив до Єлисаветградського реального училища, віршувати почав у 13 років. Навчався в Петербурзькому політехнічному інституті. Та з початком першої світової війни був мобілізований до царської армії. Після закінчення Київської військової школи його направляють на Південно-Західний фронт.
У період Української Народної Республіки Євген Маланюк працює в Генштабі Армії УНР. У листопаді 1920 року після запеклих боїв з більшовицькими військами українська армія була змушена залишити рідну землю і перейти польський кордон. Разом з іншими інтернованими поет опиняється в таборі у місті Каліші. Тут із друзями (Ю. Дараган, М. Чирський, М. Грива та інші) видає щомісячний журнал “Веселка”, де побачили світ його перші вірші. 1923 року спільно з М. Селєгієм та М. Осикою випускає в світ збірку поезій “Озимина”. В цьому ж році він переїжджає до Чехословаччини, де у місті Подєбради закінчує гідротехнічний відділ Української господарської академії і починає працювати інженером у Празі та Варшаві. Невдовзі поет знайомиться з ідеологом українського інтегрального націоналізму Дмитром Донцовим, письменником та історіософом Юрієм Липою, поетами Юрієм Кленом, Олексою Стефановичем та іншими. В такій творчій атмосфері Євген Маланюк формується в одну з яскравих і активних постатей культурного життя української еміграції.
В 1930 році у Варшаві поет одружується з Богумілою Савицькою. У травні 1945 року, під загрозою арешту з боку радянських спецслужб, він був змушений залишити родину. Розлука тривала 17 довгих років, а таємна зустріч з дружиною у Польші була короткою, небезпечною і... останньою. Далі невблаганна доля подарувала одинокому поету лише декілька зустрічей з сином Богданом.
У другій еміграції Євген Маланюк жив в Німеччині, викладав математику та українську літературу в таборовій Українській гімназії в місті Регенсбург, водночас брав активну участь у створенні письменницької спілки МУР (Мистецький Український Рух), яка діяла протягом 1945 – 1949 років і була цікавою сторінкою української літератури у вигнанні. У свою третю еміграцію Маланюк виїхав 1949 року до США, оселився в Нью-Йорку. В його поезії все виразніше проступає ліричний струмінь, виваженість, лаконічність, самозаглибленість. Помер поет від серцевого нападу 16 лютого 1968 року в Нью-Йорку.
За 48 років вимушеної еміграції Євгеній Маланюк написав багато поетичних та прозових творів. Він автор поетичних збірок “Стилет і стилос” (1925), ”Гербарій” (1926), “Земля й залізо” (1930), “Земна мадонна” (1934), “Перстень Полікарпа” (1939), “Вибрані поезії” (1943), “Влада” (1951), “П`ята симфонія” (1954), “Поезії в одному томі” (1954), “Остання весна” (1959), “Серпень” (1964), “Перстень і посох” (1972, видана після смерті). Його перу належить також ”Книга спостережень” в 2-х томах (1962, 1966), куди увійшли літературознавчі, культурологічні, літературно-критичні та публіцистичні статті та есе. На жаль, на Україні за життя талановитого поета його ім’я і творчість замовчувались. І тільки в останні роки твори Євгена Маланюка – незламного аристократа духу – достукуються своїм болем і пророцтвом до наших сердець.