|
| Новий сценічний успіх Українського національного театру в Угорщині |
| |
«...Театр – це дзеркало суспільства,
його надій та ідеалів». |
| |
З 2 до 9 лютого 2007 року у столичному театрі «Талія» проходив 5-й фестиваль
національних театрів Угорщини, на якому було представлене театральне мистецтво
11 національних меншин Угорщини. Жителі й гості столиці мали можливість
переглянути 16 вистав 15 національних театрів Угорщини. Нинішній фестиваль був
досить насичений і цікавий. За умовою організаційного комітету фестивалю кожний
театр здійснив нові постановки вистав різноманітних за тематикою і формами від
класичних до сучасних. Кожний театр ставив перед собою чіткі цілі і завдання:
найдоцільніше представити свою національну культуру, самобутність, мову, історію,
проблеми минулого та сьогодення.
Український національний театр в Угорщині підготував для показу широко відому,
одну з найкращих комедій української класики «За двома зайцями» за мотивами
одноіменної п’єси Михайла Старицького з доданням у загальну канву сценічної дії
елементів сучасного життя. Вистава здобула великий успіх, викликавши великі
симпатії до виконавців і цікавість глядача. Найбільша подяка акторам –
аплодисменти. Це свідчить про те, що творчому колективу вдалося створити
особливу атмосферу на сцені, яка передалася потім залу. Окремі сцени вистави та
акторські роботи постійно супроводжувались аплодисментами. А в кінці були
бурхливі овації. Зал аплодував стоячи.
|
 Художній керівник українського національного театру в Угорщині Олександра
Корманьош поділилась своїми враженнями над роботою:
– Мені дуже приємно, що наша вистава здобула належне визнання глядача. Звичайно,
таку високу оцінку ми заслужили дякуючи спільним зусиллям творчого колективу. За
цим успіхом стоїть велика копітка робота – фізична, емоційна, психологічна.
Попереду на нас чекають нові захоплюючі репетиції. Загальний успіх, звичайно, є
радістю для всіх, але ми знаємо, що саме вдалося і що – ні, аналізуємо причини,
намагаємось удосконалювати гру окремих акторів та виставу в цілому.
Наш театр створений в 2003 році. Нам вдалося здійснити вже три вдалі постановки.
Це, зокрема, «Наталка Полтавка» І. Котляревського, з якою ми дебютували і два
рази успішно брали участь в попередніх фестивалях національних театрів Угорщини,
та постановку драми «Украдене щастя» І.Франка, прем’єра якої відбулася у грудні
2006 року. Це була данина пам’яті великого українця І.Я.Франка. Попри брак часу
і репетицій, нам все-таки вдалося зворушити глядача. Третя постановка театру
відбулася у лютому поточного року. Розпочинаємо роботу над четвертою виставою «Кайдашева
сім’я» Нечуя-Левицького. |
Переді мною як перед керівником театру стоїть складне питання сформувати таку
трупу, щоб це був монолітний колектив. Передусім я шукаю здібних людей, але не
менш важать дисципліна, відношення до справи, добре ставлення один до одного. Я
люблю гумор, грайливість, але в роботі має бути наявною відповідальність – це
моя умова. Театр формується зусиллями багатьох, і тому колектив разом переживає
і радість успіхів, і гіркоту невдач.
Якщо говорити про постановку сценічних номерів, то в кожного з них є своя, так
би мовити, закулісна історія. Та не всім глядачам , можливо, закортить про неї
дізнатись. Назагал публіці хочеться бачити готовий результат – сценічне видиво,
на яке вона не пошкодувала свого часу і грошей. Театральна кухня не завжди всім
цікава.
Головне нам вдалося!!!
Щиро дякую виконавцям та всім учасникам творчого процесу: акторам Закарпатського
театру – лауреату премії ім. братів Шерегіїв – Михайлу Фіщенку (Голохвостий) та
актрисі Наталії Засухіній (Проня) за прекрасну на високому професійному рівні
гру, Катерині Піллер (Докія Пилипівна) за правдиве пронизливе виконання,
Ніколетті Хортяні (Галя) та Роману Рішку (Степан) за артистичність. Химерність
образу вдалося передати Олександру Щуру (Прокіп Свиридович Сірко), характерність
персонажів вдало втілили Олені Радуй (Химка) та Дані Козубович (Меронія).
Старанно віднеслися до роботи також Анна Месарош та Жужанна Макаус (куми Секлити),
Вікторія Штефуца і Уляна Княгиницька (подружки Проні), Павло Мол- нар і
Олександр Швенда (приятелі Голохвостого). Дуже гарно, професійно працювали
музиканти Микола Бойко (акордеон), Наталія Танчинець (скрипка), Емілія Фіщенко (віолончель).
Чудові декорації виконав художник Віктор Коваль.
– Пані Олександро, ви зіграли у цій виставі одну з головних ролей – Секлету
Лимариху. Як над нею працювалося?
– Про себе говорити важко, та й нескромно. Маю схвальні відгуки і, судячи з
реакції залу, мабуть, роль вдалася. Але як кожна творча людина завжди
прискіпливо оцінюю свої роботи, стараюсь удосконалювати гру. Радо чекаю на
творчі зустрічі з М.Фіщенком. Працювати з таким партнером – творча насолода для
всіх нас. В ньому така сила акторського темпераменту, творчого горіння. Михайло
дуже талановитий актор, до того він вміє коректно працювати з людьми. Думаю,
пощастило не тільки нам мати в своєму колі такого актора, але й глядачам бачити
таку чудову гру. Бо для нас, українців за кордоном, кожна театральна вистава –
це подія. |
 – Хотілось би знати, як на Вашу думку, що складніше грати – комедію, чи сумніший
сценічний жанр, адже ви нещодавно працювали над «Украденим щастям» Івана Франка,
де зіграли Анну.
– Я не знаю, що складніше, бо кожний жанр має свої особливості, свої закони
сценічного втілення. Якщо серйозно підходити до роботи, то складно все. Адже
робота на сцені – це важкий труд. Актору треба мати не тільки талант, але й
належний фізичний стан здоров’я. Недаремно цей вид людської діяльності виділений
в окрему професію, яка за напругою прирівнюється до роботи пілота, а за фізичною
напругою – до роботи шахтаря. Тим не менше не кожен глядач поблажливо ставиться
до помилок на сцені. Якщо вони є, наступного разу він просто не прийде.
– Чому ви обрали для постановки саме цю п’єсу? На думку знавців театру, для
молодого колективу це досить масштабна робота, адже над постановкою працювало
загалом 20 чоловік. Вистава йшла майже дві години з антрактом. Вас не лякали
можливі труднощі?
– Один з відомих світових класиків свого часу радив початківцям-драматургам не
хапатися за все незвичайне і незрозуміле, а просто розповісти людям про те, як
добродій N, скажімо, хоче одружитися з добродійкою V. Мовляв, в одному лише
намірі людини і тому, як вона його буде втілювати, можна побачити і смішне, і
сумне.
Цей творчий принцип взяв на озброєння відомий український письменник і драматург
Михайло Старицький. Його п’єса «За двома зайцями» вже багато років не сходить з
підмостків українських театрів і, певно, ще не скоро зійде, адже в ній вірно
схоплено ритми й антиритми соціальних і міжлюдських відносин нашої доби, коли
людина – на жаль, не як особистість, а радше як фізична одиниця – розглядається
окремими суб’єктами в якості матеріального доважку до щастя. Як не прикро, але
це було, є і буде. Старицький надав згаданій темі національного українського
колориту, густо замішаного на гуморі, насиченого знанням людської психології і
логіки характеру певних типажів. Виявляється, письменник відав не так вже й мало
про світлі й не дуже сторони людської натури. Цікаво, що він не розвінчує деяких
своїх героїв, не таврує їх за не дуже, скажімо, симпатичні вчинки, а просто
переносить їх у ... сміховинні ситуації, щоб їх ліпше розгледів глядач. А далі
останній вже хай вирішує для себе, що в тій немудрящій міщанській притчі для
нього є повчальним і корисним. |
Не забуваймо, що ми закордонний театр, і половина глядачів не розуміє мови, і
нам прийшлося добре попрацювати над текстом, щоб замисел автора і постановника
міг зрозуміти глядач. В нашій виставі одна з головних складових частин –
сценічний рух персонажів. Це специфічні смішні пересування героїв, веселі танці,
хороводи, імпульсивні жести, підстрибування і навіть акробатичні номери,
вокальні номери та музичне оформлення. Треба дуже постаратися, аби розсмішити
понад дві сотні статечних чоловіків та жінок у святковому вбранні, котрі чекають
від акторів, якщо й не дива, то хоча б добротних розваг, як заявлено в
театральній афіші.
Звичайно, я переживала за хід вистави в цілому, за всіх виконавців і за свою
роботу. Дуже важливо було витримати темпо-ритм вистави. Адже І-й акт ішов 1
годину 15 хвилин. Більшість національних театрів за цей час майже повністю
показують вистави і стараються працювати без антракту. Тому ми боялись, що в
антракті багато глядачів покине зал. Перед початком ІІ акту я навіть боялась
глянути в монітор. Зал ніхто не покинув!
Ще хочу додати, що серед 16 вистав тільки три вистави відбулися у великому залі
театру – українська, хорватська та грецька. Три вистави пройшли у ляльковому
театрі столиці, решта працювали у студійних залах, розрахованих на 100 місць.
Найбільший касовий збір приніс український національний театр. Організація
глядача – окреме питання. Я дякую всім, хто вболівав за нас і допомагав
фінансово і організаційно: Голові Європейського Конгресу Українців та Державного
самоврядування українців Угорщини пані Ярославі Хортяні, голові столичного
самоврядування українців м. Будапешта пані Катерині Піллер, всім головам міських
та районних самоврядувань українців в Угорщині.
Так, український національний театр в Угорщині може пишатися черговим успіхом.
Це додає нам сили, наснаги працювати ще плідніше, щоб у такий спосіб доносити до
тутешнього глядача перли нашої національної культури і традицій.
Наш позаштатний кореспондент |
|
|
