На долю українського народу, віками гнобленого і плюндрованого, випав особливо тернистий шлях. Чи не тому в його героїчній історії так багато яскравих індивідуальнос-тей, котрі свідомо обрали свій шлях на Голгофу заради торжества справедливості, поклали на олтар жертовності рідній Україні найдорожче – своє життя. Серед таких неординарних особистостей Олег Ольжич.
На жаль, сучасне українське суспільство мало знає про особу і життя поета, хіба що окремі фахівці. Зараз йде багато розмов про «мовне питання» в Україні. Скільки має бути державних мов? Яка мусить домінувати або, навпаки, залишатися в тіні? Але, саме, через пізнання творчості великих письменників і поетів ми виховаємо в собі і у тих, що оточують нас любов і пошану до української мови, яка, незважаючи, на всі перешкоди і до цього дня залишається національною мовою українців всього світу.
Сьогодні ім’я Ольжича стало насправді легендарним: вчений-археолог, поет, політичний діяч – усі ці грані таланту переплелися гармонійно в одній людині.
Побачив світ Олег у родині житомирянки Віри Свадковської, на той час – студентки Бес-тужівських курсів у Петербурзі, і поета, що подавав великі надії, – студента Харківського ветеринарного інституту Олександра Кандиби, який згодом увійде в літературу під ім’ям Олександра Олеся.
Олександр Іванович до нестями любив сина, ніжно називав його Лелекою, присвячував йому вірші, проте бачив його не часто, заклопотаний пошуками роботи. Віра, залишивши сина на руки матері, виїхала до Петербурга, щоб продовжити навчання. Весь цей час маленький Олег виховувався у бабусі і дідуся.
Перебування Кандиб у Житомирі закінчилося у серпні 1909 року, коли вони виїхали до Києва, де батько нарешті влаштувався на роботу за професією. Зі спогадів батьків ві-домо, що з трьох років Олег почав читати, а маючи п’ять літ, написав п’єсу з козацьких часів на три дії.
Бурхливі події 1917 року перевернули мирне усталене життя. Ніжний лірик Олександр Олесь був втягнутий революційним вихором у політичне життя. Невдовзі йому запропо-нували посаду культурного аташе УНР у Будапешті. Ще через певний час виїхала за кор-дон і Віра з сином. Оселилися вони у Чехословаччині, де знайшли притулок багато учас-ників визвольних змагань за незалежність України.
В емігрантському середовищі Олега Ольжича захоплює українська національна ідея. У 1929 році він вступає до організації Українських Націоналістів й одразу стає її провід-ним діячем. Організовує культурну референтуру ОУН, яка налагодила випуск легальних і нелегальних видань українських націоналістів, об’єднала довкола себе чимало відомих діячів культури та мистецтва.
