пятниця, 24 березня 2017 рокуmagyar nyelvRSS

Свято Івана Купала

12.06.2012, Мадаі Кароліна.

 В ніч на Івана, в ніч на Купала

 Сіра зозуля недобре кувала…

 В ніч на Івана, в ніч на Купала

 Біля калини на тебе чекала…

 В ніч на Івана, в ніч на Купала

 Місяць з’явився, більше не ждала…

 В ніч на Івана, в ніч на Купала

 Папороть-квітку одна я шукала…

 В ніч на Івана, в ніч на Купала

 В темному лісі довго блукала…

 В ніч на Івана, в ніч на Купала

 Мавок зустріла, з ними співала…

 В ніч на Івана, в ніч на Купала

 Росяні квіти в віночок вплітала…

 В ніч на Івана, в ніч на Купала

 Віночок наділа і Мавкою стала…

 

 Івана Купала

      Початок липня збігається з найвідомішим святом, яке прийшло до нас з далекого минулого - Івана Купала. Воно посідає чільне місце серед інших календарних свят і обрядів. Повне таємничості та образно - поетичної спадщини, свято Купала й дотепер певною мірою залишається загадковим щодо основного змісту. Напевне, не всі легенди, які б могли розкрити суть всіх цього символів і дійств, дійшли до нас. Купала як містична істота не входить до слов'янського пантеону. Це швидше персоніфікація самого свята, коли подія виступає в конкретному образі.

   Народ зауважив, що після найдовшої ночі 22 грудня відбувається поворот сонця до весни. На п'ятнадцятий день після цього настає Коляда. Другий поворот сонця відбувається на п'ятнадцятий день після найкоротшої ночі (22 червня), тоді і відзначається Купала.

   Купальські обряди і дійства збереглися в українських народних казках, в основу яких закладені стародавні міфи. Міфічний Вуж з великого озера викрав доньку Сонця якраз у момент найпишнішого розквіту природи.

   Так образно наші пращури обгрунтували причини повороту сонця на зиму, до майбутнього приходу холоду, повернення на землю злих Чорнобожичів.

    В основі купальських обрядів лежать культи вогню, води і рослинності. Вогонь виступає символом сонячного світла, яке в ніч на Івана Купала досягає своєї зрілості й набуває найбільшої життєвої сили.

    Давній звичай, що раніше побутував на території всієї України, - добування вогню для купальського вогнища тертям - за смислом споріднював дерево із сонцем як із джерелом вогню. Дерево купальське уособлює Прадерево або Дерево життя. Сонце у купальських іграх переноситься на землю у вигляді колеса, яке обвивається соломою і спалюється або запалене пускається з горба у воду. Це пускання колеса утверджує перехід від сонцестояння літнього до зменшення життєвої сили сонця.

   Місце для розпалювання вогнища вибирали на околиці села, в лісі біля річки, як правило, на пагорбах, що давало змогу підняти священний вогонь найближче до сонця. Вогонь у давні часи розпалював найстарший з роду. Сушняк для багаття готували заздалегідь, збирали для цього й мотлох та непотріб.

   Найважливіший момент купальського свята - стрибання молоді через вогонь, що нібито сприяло очищенню від хвороб і гріхів. Інколи багаття розкладали так, щоб перестрибнувши через нього, відразу попадали у воду, тобто здійснювали ритуал подвійного очищення. Вогонь і вода зв'язували пари - начебто благословляли їх шлюб, обіцяли здоров`я і багатодітність. Вогонь купальського багаття виконував ще й очищувальну магічну функцію - у ньому спалювали речі хворих, вірячи, що це принесе їм одужання.  

   Спалення купальського деревця ( Марени ) належить до обряду жертвоприношень, а спалювання опудала символізує знищення нечистої сили.

   У давнину побутував звичай кидати у вогонь пывня або кінський череп - солярних ( пов'язаних з сонцем ) жертовних тварин.

  Попіл купальського вогню був надзвичайно цінним атрибутом лікувальної та відьомської магії, тому вогнище охоронялось всю ніч.

  Вода у купальських обрядах теж відігравала важливу роль. Роса, що випадала вдосвіта, вважалась не лише цілющою, а й священною.

 Захоплюючою частиною свята було ворожіння на вінках пущених на воду. Такий самий зв'язок відчувається і в регіональних особливостях знищення купальського деревця та солом'яної ляльки ( Купала ) - у деяких місцевостях їх топили у воді. Щодо Марени та Купала, то їхня участь у купальських обрядах - пряма вказівка на побутування у праукраїнців обрядів жертвоприношень людських. Під деревцем, яким найчастіше були верба, вишня, береза, ясен, липа, сосна, ялина, кущ бузку або терну, прибраним квітами, зіллям та городиною, садовили маленьку дівчинку, роль якої полягала у тому, щоб бути своєрідною жертвою Дереву життя. Спалення антропоморфного зображення людини і є відгомоном людського жертвоприношення.

      Вшануванню рослинності у період її розквіту відтворене в обряді прикрашання купальського дерева і в обрядах, пов'язаних із зображенням зілля у цю священну ніч. Взагалі, ніч на Івана Купала була наповнена надзвичайними явищами.

   За народним повір`ям, яке збереглося на Чернігівщині, у цю ніч розквітає золотим цвітом ліщина. Хто побачить таку квітку - обов'язково знайде козацький чи татарський скарб. Хто хоче розбагатіти, той повинен іти до схід сонця в поле і шукати житню стеблину з двома колосками, а коли її знайдеш, необхідно відразу копати в цьому місці, не думаючи про гроші, бо пропаде безслідно скарб.

    За народним повір`ям, у купальську ніч дерева переходять з місця на місце, розмовляють між собою. І хто почує ту розмову, той ніколи не згубить живого дерева, не скривдить жодної рослини. В такої людини завжди сад хороший, а в ньому все добре цвіте і родить.

   Коли ж розпочинався новий день, знахарі ходили на луки й узлісся за травою - зіллям, яке саме в цей час мало найбільш цілющу силу.

   Після свята настає гаряча пора - косовиця, а потім і жнива. “Після Івана не треба жупана”, “Вимоліть попи, дощу до Івана, а після і ми, грішні, вмолимо”, - Говорять на Переяславщині та на півдні України. Існувало переконання, що в купальську ніч людина може стати щасливою, розумною, багатою.

 Той, хто в ніч на Купала зірве чарівний цвіт папороті. Може досягти всього.

  Народна фантазія витворила чимало перепон, Які необхідно подолати, аби заволодіти чарівним цвітом. Потрібні величезне вміння, хитрощі, терпіння, щоб вирвати від злих духів чарівну силу.

 

  Опишемо ж основні моменти купальського обряду.  

 

  Починалась підготовка до свята рано-вранці, коли матері йшли по воду, де примовляли тричі: “ Вода швидко йде, щоб до моєї дочки свати швидко їхали! Як сонцем всі люди радіють, як любить дитина свою мамку, так щоб хлопці гинули за моєю дівкою”. Після цього жінка тричі зачерпувала купальську воду, в якій варила траву тирлич. Умившись цим відваром, дівка мала надію вийти скоро заміж.

Так само до схід сонця дівчата йшли на дзвіницю обмивати найбільшого дзвона, обмивали його зсередини, приказуючи: “ Як серце тебе розбиває, щоб серце ( називалось ім`я хлопця ) так за мною розбивалось; який ти голосний, аби і я така голосна була; як люди йдуть до церкви, коли ти дзвониш, так щоб до мене старости йшли; як люди сонечку радіють, коли ти їх кличеш, аби вони і мною так раділи”. Вода, яка стікала із дзвона ,збиралась у посудину і зберігалась вдома. Дівчина, яка до схід сонця вмивалась тією водою, вірила, що вийде заміж саме за того хлопця, за якого схоче.

 Хлопці починали обхід села, збираючи мотлох на купальське вогнище і зносячи його до заздалегідь визначеного місця. Потім люди сходилися до громадських криниць, де відбувалось богослужіння. Цікаво, що ця традиція виникла відносно недавно. Служителі церкви, зрозумівши марність боротьби із “ поганським святом ”, архаїчну традицію вшанування води християнізували. Після моління жінки сипали мак до криниці або прикрашали їх вінками цибулі чи просто квітами, виконуючи обряд закликання дощу.

 Перед заходом сонця двоє хлопців приносили щойно зрубане деревце і закопували на обраному для святкування місці. Дівчата обмітали довкола верби галявину, посипали її чебрецем, м'ятою, волошками та ін., гілки заквітчували, а на самий вершечок вішали вінки з калини та барвінку. Коли з`являлись перші зорі, починалося свято: дівчата надягали вінки, запалювали на деревці свічки і, повільно кружляючи у хороводі навколо деревця, співали купальських пісень.

 Бувало, що роль деревця виконувала дівчина, одна із найвродливіших у селі. Її саджали в неглибоку яму, заповнену квітами та листям, зав'язували очі, і вона роздавала вінки дівчатам, що ходили круг неї хороводи. Кому дістанеться вінок із свіжих квітів, той того року вийде заміж, а кому зав'ялий, той не матиме пари принаймні до наступного року. Дівчата бігли до річки, де пускали вінки на воду, слідкуючи, у який бік попливе вінок. Потім дівчата “заворожували красу”, роздягаючись і обливаючись водою. Хлопці сиділи окремо від дівчат, оскільки у такому роз`єднані полягав один із елементів обряду.