середа, 20 вересня 2017 рокуmagyar nyelvRSS

Вечір Франка у Ференцвароші

10.12.2006, Наш кор..

10 грудня Державне Самоврядування Українців Угорщини та Самоврядування Українців ІХ району Будапешта провело тематичний захід, присвячений 150-літтю Івана Франка. Вечір зібрав чимало іменитих гостей, представників місцевих органів самоврядування українців та членів української громади. Серед інших голова самоуправління Ференцвароша п. Ярослава Хартяні назвала Посла України Дмитра Ткача, представника міністерства закордонних справ Угорщини Тібора Сіладі, українського референта від Фонду національних та етнічних меншин Сілвію Кіш та Еріку Вашбот, члена кураторіуму Фонду національних та етнічних меншин і заступника голови вірменського самоврядування Адама Саркісьяна.

Розповідаючи про громадський і творчий шлях поета, Я.Хартяні підкреслила, що Іван Франко намагався всіляко захищати права українців в Австро-Угорській монархії. Робив він це найчастіше під час публічних виступів а також друкуючи свої статті у пресі. Пані Ярослава назвала один з листів Франка до угорської інтелігенції "І ми в Європі". Його суть зводиться до того, продовжила вона, що угорська нація, домігшись видатних здобутків у різних сферах життя має обов'язок захищати права українців-русинів Закарпаття, підтримувати їхню культуру й мову.

З коротким вітанням до присутніх звернувся Надзвичайний і Повноважний Посол України в Угорській Республіці п. Дмитро Ткач. Кажучи про труднощі, характерні для сучасного українського державоутворення, пан Посол зауважив, що їх було б набагато менше, якби Україна мала побільше таких постатей, як Іван Франко; їх нам дуже не вистачає. У нього є дуже багато-чому вчитися, додав він, творчість поета досліджують літературознавці, його творами захоплюються читачі. Я не збираюся з цього приводу багато говорити, сказав Дмитро Ткач, скажу тільки, що недавно я повернувся з Гайдусобосло, де зустрівся з кількома відомими українськими митцями, роботи яких відомі в Україні й за кордоном. З цього приводу він з прикрістю зауважив, що у мистецтві українці здатні досягти світових вершин, чого, на жаль не скажеш про сферу політичну, але я вірю в майбутнє українського народу, що в нас будуть послідовні політики-демократи. Пан посол в загальних рисах переповів свою розмову з чинним міністром закордонних справ України Борисом Тарасюком, у якого зараз складне становище, оскільки Верховна Рада з подачі правлячої більшості (а це депутати-регіонали Віктора Януковича, комуністи, соцпартія) проголосувала за його відставку, яку однак не затвердив Президент Віктор Ющенко. Дмитро Ткач сказав, що підтримав у телефонній розмові міністра в його боротьбі і переконаннях а перед гостями висловив упевненість, що політики на зразок Бориса Тарасюка становлять золотий фонд нації, вони роблять все можливе, щоб Україна була незалежною і її поважали в світі. Дуже коротко Посол розповів про те, як посувається справа з встановленням пам'ятника Тарасу Шевченку в Будапешті, зокрема, про численні бюрократичні узгодження і перешкоди. За його словами львівський скульптор добродій Микитюк вже виготовив макет скульптури, яка вже отримала оцінки журі угорських митців. Українські дипломати заручилися підтримкою мера ІІ району Будапешта щодо місця встановлення монумента біля греко-католицької церкви св. Флоріана на вул. Головній, 88 і так само єпископа греко-католицької єпархії в Угорщині. Гроші на виготовлення пам'ятника знайдені. Залишилося лише отримати згоду трьох комісій Міських Зборів Будапешта, які ще не сформовані після проведення місцевих виборів восени поточного року, і в цьому полягає наступна проблема, вів далі розмову Дмитро Ткач, висловивши, однак, упевненість, що це рішення все-таки з'явиться. За його інформацією, в Україні з січня наступного року розпочнеться процес лиття скульптури. Майстри планують впоратися з роботою до березня, коли має приїхати з офіційним візитом в Угорщину Президент України Віктор Ющенко і відкрити пам'ятник Кобзареві. Посол побажав усім присутнім здоров'я і успіхів з приводу Нового Року і Різдвяних свят а також діждатися того часу, коли Україна стане справді демократичною могутньою і сильною європейською державою.

Відтак господиня вечора надала слово Ірині Будній, заступниці директора академічної гімназії при університеті "Львівська політехніка", яка ширше розповіла про сучасне ставлення українців до Івана Франка. Пані Будна навела слова новеліста Марка Черемшини, котрий жив на початку минулого століття. Він порівнював Івана Франка з великим астральним тілом, яке гріє по всій Україні а світить далі. Дома його сприймають як будівничого храму української культури. Разом з тим, продовжила вона, за кордоном його знають як поета і драматурга, публіциста і критика, філософа й політика. Хоча з того часу, як були написані ці слова Марка Черемшини пройшло ціле століття, вивчення спадщини Каменяра аж ніяк не можна вважати закінченим. Пані Будна зауважила, що важко навіть підрахувати кількість його творів, бо друкувався він у польських, австрійських, німецьких, чеських, угорських та російських виданнях. Досі в Україні було надруковано 50 томів Франкових творів, а зараз приступають до видання його спадщини у 100 томах, повідомила вона. Серед відомих вже біографічних деталей дитинства Франка пані Ірина виділила те, що майбутній поет виніс з цього періоду свого життя материну пісню як вияв мистецької краси і працю як вияв сили, яким "служив до скону". Навчаючись у юнацькі роки в Дрогобичській гімназії, а пізніше на філософському факультеті Львівського, Чернівецького та Віденського університетів, він міг дослівно переказати товаришам зміст почутої лекції. Запеклим книголюбом він став ще у п'ятому класі після прочитання творів Шекспіра на німецькій і Шиллера в оригіналі, а "Кобзар" Шевченка так сподобався йому, що він вивчив його напам'ять. У Львівському університеті, сказала пані Будна, Франко під впливом ідей Михайла Драгоманова захопився новітніми політичними, соціальними й суспільними ідеями, створивши разом з однодумцями радикальну селянську партію. За свою громадську діяльність поета тричі ув'язнювали, а через політичну неблагонадійність його не допускали до зайняття відповідальних посад, через це він змушений був друкуватися в зарубіжних виданнях. Навіть здобувши докторську ступінь у Відні, він не був допущений до викладання у Львівському університеті. Переживши не одне розчарування на політичній ниві, Франко дійшов думки, що основними рисами особистості мають бути свіжість спостережень і розуму, невтомний пошук, творчий неспокій, які приносять користь і громаді. Відтак більше не соромився власних помилок і шукань. Тільки ті не знають своїх помилок, хто не мав їх ніколи, або повторював чужі, як папуґа, процитувала вона одне з висловлювань поета. Українська суспільність визнала заслуги Франка тільки наприкінці 1890-х років. франко став редактором журналу "Літературно-науковий вісник", він став дійсним членом Товариства ім. Шевченка і почесним доктором Харківського університету. Завдяки зусиллям громадськості, до Шведської королівської академії надійшло клопотання про присудження Франку Нобелівської премії. На жаль, цим намірам не судилося здійснитись: поет помер 28 травня 1916 року - у самому розпалі І Світової війни, сказала Ірина Будна. Одним із його останніх поетичних моральних закликів були слова не мовчати. 

Не мовчи, 

Коли гордо пишаючись, 

велегласно брехня гомонить; 

Коли, горем чужим утішаючись, 

Зависть, наче оса та, бринить 

І сичить клевета, мов гадюка в корчи, 

Не мовчи - говори! 

Коли серце твоє підіймається 

Нетерплячкою правди й добра -

хоч би ушам глухим до німої гори -

Говори! 

 Уривки Франкових поезій продекламували учні Недільної школи. Цей виступ їм допомогла підготувати пані Надія Музичук.

Випускник Львівської музичної академії Михайло Вігула з Мішкольця виконав на гітарі фрагмент свого нового твору "Присвячення Франкові".

А далі звучали перли Франкової лірики із збірки "Зів'яле листя", які чудово озвучили на українській Уляна ... й на угорській Вікторія Штефуца.

Співачка Товариства української культури Анна Ляхович як завжди натхненно і на високому душевному злеті заспівала перед публікою кілька музичних творів, написаних на вірші Івана Франка, а також українські народні пісні.

Родинне тріо професійних музикантів у складі Жужі Макаус, Адріяна та Олександра Щур виконали фрагменти твору Ігоря Шамо "Співаночка" та "Гірський потік", що є частиною більшого твору "Карпатська сюїта". У зал на крилах цієї мелодії ніби плинно увійшла карпатська весна, цитуючи Франка, "многоцвітна, тепла, ясна, мов дівчина у вінку.". А потім у звуках електрооргану і кларнетів бадьоро забринів студений потік - жвавий, допитливий, непосидючий і ніби додав своєї живлющої свіжості людям. Ці музичні уровички дуже сподобалися гостям, і своє ставлення до них вони вклали в дружні гучні оплески.

Бандуристки львівської народної капели "Галичанка" у складі Олени Возняк, Марії Черневич, Марії Бондар, Оксани Терлецької (художній керівник Руслана Дробот розпочали свій виступ українською піснею "Вербо, вербо" а продовжили чудовими творами українських композиторів, що перекладали на музику поезії Івана Франка. Бандура в цій угорській стороні - річ не така часта, розповіла потім присутнім пані Ярослава Хартяні, а для українця цей інструмент майже те саме, що для угорця скрипка. Недаремко комуністичні ідеологи, знаючи велику любов українців до бандури, не радили батькам вчити своїх дітей грі на цьому інструменті, на якому можна зіграти речі легкі й водночас вельми великої музичної складності. Головне ж, бандура якнайкраще виражає український національний дух, і це найбільше непокоїло комуністичних "блюстителів" совітської культури, бо вона дуже важко вписувалася у рамки безликого так званого інтернаціонального виховання трудящих - робітників і селян.

Гості мали можливість послухати художнє читання творів Івана Франка у виконанні Максима Дробота, учасника музично-поетичного театру "Крила" центру творчості дітей та юнацтва "Галичина", гімназиста Львівської лінгвістичної гімназії ім. Ломоносова.

Угорські українці отримали у дар від університетиту "Львівська Політехніка" нове солідне видання поезій Івана Франка. Вручив книжку Ігор Кравчук, викладач цього вузу, який також працює в одному з львівських інститутів, що займається вивченням проблем української діаспори. Вечір провжився дружнім прийняттям.